На Покрову, 14 жовтня, у День захисника України, група пластунів нашої школи у складі Денисюка Артема, Кречмаровського Максима, Мурги Христини та Рижук Анастасії на чолі зі своїм пластовим впорядником Юрієм Новаком та головою районної організації братства вояків УПА, депутатом районної ради Василем Кравчуком здійснили велопробіг селами району, де іще, слава Богу, живуть найголовніші захисники нашої Неньки, що захищали її у той час, коли боротьба здавалась марною. Однак, ці, на той час зовсім юні люди, ровесники сучасних старшокласників, за покликом серця ішли у підпілля, допомагали УПА, ставали зв’язковими і розвідниками. Цим людям на сьогоднішній день вже далеко за 80, а декому виповнилося і 90 літ!Я з радістю приєднався до цієї акції, адже всі такі зустрічі – це дотик до історії, живої і правдивої, а це для мене, як для вчителя історії, дуже важливо.
Ми почали із Корця, із Свято-Воскресенського храму, із благословення настоятеля отця Івана Мациканича. Холодний, але погожий ранок, сонячно. І ось перші зустрічі. Дивується пан Володимир Руль, а згодом і пані Ганна Хомицька: «Бач, не забули… О, діточки, які ви хороші! Дякувати Богу, ми ще живі, хоча літа вже до долу… Бережіть Україну, любіть її, спасибі за вітання! Дійсно, свято яке…» А у с. Річки нас зустрічає поважний пан Мендалюк Дмитро, ось-ось уже 90-літній, але козак, боєць УПА. «Друзі, як ви мене знайшли? Дякую за вітання, – сльозяться очі вояка, слів не вистачає, а тому він обіймає кожного з нас. Звертання «друзі» приємно здивувало пластунів, адже саме так вони вертаються один до одного. Яке миле і тепле слово: «Триматися, друже, 90 літ не межа! Дякуємо за самостійну Україну! СКОБ!»
Не менше вражає і зустріч вже у Копитові з пані Коспою Наталією Лукашівною, звʼязковою УПА, що напам’ять декламує декалог українського націоналіста, читає свою власну поезію і дарує пластунам збірку своїх віршів «Незабудка» з автографом. Розкішна троянда дуже пасує цій жінці. Пластуни вітають її, а навзаєм отримують наказ бути пильними і берегти Україну… Спокійна і виважена ще одна копитівчанка Розумна Ніна Петрівна, медсестра, що рятувала життя повстанців, які були поранені. Вона і досі допомагає людям своїми травами і порадами. Скромно і якось дуже трепетно приймає вітання колишня повстанка, що живе на околиці Копитова, Черемха Ганна Федорівна. Уже недужі, старечі руки, але серце полумʼяне і втішене. «Дякую вам, діточки», – тихо шепочуть губи, а по щоці котиться зрадлива сльоза. На наше вітання «Слава Україні!» її незрячий чоловік,що сидить поруч, гучно і твердо відповідає: «Героям слава!», ніби розриває повітря і показує всім свою молодечу силу. Ох, люди, люди! Якби всі ми були хоч трішки схожими на цих справді героїв, де була б тепер Україна?!
А на хуторі «Зелена» біля Даничева нас зустрічає пані Неоніла Ніколайчук, що відбула Сибір і Колиму за Україну і не жаліє ні про що: «Я з 5-ти років вже була привчена татом любити Бога і Україну. Іншого життя собі і не уявляю. І ви, діточки любіть Україну і зробіть все, щоб вона стала квітучою і незалежною. Ми свого часу зробили, що могли. І у вас ще є багато роботи»… У самому Даничеві нас зустрічає з подивом повстанець Войтович Леонід Самійлович. Від нього віє якоюсь неповторною шляхетністю. Скромно дякує, мовляв, що я такого зробив, я ж, як усі: Україна покликала – я пішов.
Весело на сонці виблискують шпиці наших веломашин. Ось уже Іванівка під нашими колесами. Тут біля школи проживають дві сестри: Антоніна та Євгенія Ільчуки, які за свою участь у визвольних змаганнях пережили чимало лиха. У молоді свої роки мені вони уявляються веселими та безтурботними щебетухами, що раділи життю, сонцю і квітам. Наші вітання і пишні троянди дуже втішили їх: «Оце Покрова! Молодці, дітки, вибачайте нас, ми якось не одяглися, як належить… Але дуже вам дякуємо!»
Обідня пора, сонечко якось дивно пригріває, адже кілька днів тому так було холодно, дощило. Ми поспішаємо до Великих Межиріч, де на 13-ту годину призначено панахиду за тими захисниками України, які віддали за неї все, що було у них найдорожчого, це своє життя. У ті буремні 40-і роки Межиріч був районним центром і саме сюди НКВД-исти звозили для допитів українських патріотів. Скільки їх неоплаканих і невідомих лежить у ярах біля костелу? Отже, потужніше тиснемо на педалі. Але неможливо оминути села Колодіївки, де живуть добре знайомі нашим пластунам два повстанці: Григорій Мельник та Григорій Ситник, яких вони відвідували на День незалежності. Це була дуже емоційна і, нажаль, дуже коротка зустріч… Час не чекає, вперед!
І ось центральний майдан с. Великі Межиричі. Біля меморіалу борцям за волю України отець Роман, настоятель Петро-Павлівського храму УПЦ КП, прихожани церкви, хор і, о приємне диво, голова районної ради Хоменчук І.Ф. та голова Корецької РДА ЧернійО.С. із заступниками, начальник відділу освіти Форсюк О.І., сільська голова та… кілька людей. Це неприємно здивувало нас. Такий день, державне свято, така важлива молитва, а людей немає!? Ось тут пригадалися слова багатьох повстанців, коли вонижаліли дуже про те, що того часу їх було дуже мало, а зрадників багато. Чи не знову історія повторює свій ганебний і прикрий виток? Допоки ми, українці, будемо боятися того, що ми українці? Кому це вигідно? Та, звісно, лише ворогам! Як можна дивитися у вічі тим, хто зараз на Донбасі захищає нашу незалежність? Ох і роботи у нас багато, колеги-педагоги. А де, до речі Ви? А, у вас вихідний…
А чи знаєте Ви, читачу, хто така Тоня Горохович? Тут, у великих Межирічах, її добре знають українські патріоти, бо вона народилася тут і прославила себе на весь світ як вчена, письменниця, громадський діяч і, що дуже важливо, як пластова виховниця у Канаді та США. Так-так, Антоніна Гороховичпластунка. За її заповітом вона похована тут, у Межиричах. Пластуни не могли оминути її могилу. Вічна їй памʼять. А добрі справи пластунів нехай буде доказом цієї памʼяті…
На жаль у Великих Межирічах залишилася лише одна учасниця визвольних змагань – Простріла Ангеліна Михайлівна. Це одна доброта, щирість і любов до дітей. Вона розважливо повчає, розмірковує і таємниче посміхається. Вона вчителька, що не відбулася – її арештували прямо на першому курсі Вчительського інституту. Вона закінчила тюремну високу школу життя. Її не зламали, не переконали, не змінили, бо Україна – понад усе! «Я не знаю, дітки, скільки мені ще доведеться прожити, але Україна буде, така як треба, правдива, без зрадників. Бережіть її, бо вона найкраща і любить, як мати, дітей своїх», – підсумувала пані Ангеліна.
А наша мандрівка продовжується через Стовпин і Городище до Самостріл. Тут проживають двоє повстанців: Васильєва Ольга та Мельник Микола. Вони з радістю зустрічали нас, особливо Василя Кравчука. Уже починає вечоріти, тіні видовжуються. Пан Микола уже на 9-му десятку свого непростого життя розмірковує: «Жаль, що нам тоді не вдалося завоювати незалежність для України. Але ми робили усе, що могли, повірте мені. Ціна нашої боротьби дуже висока. Два мої старші брати 1922 і 1925 років народження загинули – один біля Острога, а молодший тут, на Самострільщині… Якби ці люди тоді перемогли, ото б ми мали Україну! Які то були люди...»
Сум потроху стискає серце і виникає просте запитання: а що робимо ми? Хто ми? … Дорога стелиться рівно, ось і Користь, батьківщина мого побратима Юрія Новака. Він веде нас до Щербак Тетяни Аркадіївни, звʼязкової «Тамари», який улітку цього року минуло 91! Вона часто жартує, що Сталін відправив її на курорт до Мордовії аж на 8 літ, де вона дуже добре відпочила, а тому так довго живе… Весела, незламна, життєрадісна, справжня українка. Її брат Іван, український повстанець, був убитий НКВ-дистами у дворі своєї тітки, де зустрічався підпільно зі своєю мамою. Його останніми словами були: «Слава Україні!» Це, мабуть, до нас? … Тіло його поклали на віз, а зверху посадили … матір. Як не просила вона йти поруч, не дозволили... І так аж до Межиріча. Десь там, під костелом, його закопали. Де саме, про це не знає ніхто… Мир душі, твоїй, герою… Господь бачить усе. Ми памʼятаємо…
Життя продовжується, правда? Тихий вечір Покрови опускається на землю. Педалі все частіше обертаються. Ми зробили це. Дякуємо Господу. Нехай же Він благословить всіх тих людей, яких ми сьогодні зустріли. Нехай благословить Господь Україну. А ще хочеться просто по-людськи подякувати голові районної ради Хоменчуку І.Ф., приватним підпрємцям Анатолію Децю та Олегу Коваленку за дієву спонсорську допомогу у підготоці нашої спільної з пластунами подорожі, довжиною аж 61 км. Дякуємо, друзі.
Віктор Мороз, заступник директора з НВР Головницької ЗШ І-ІІІ ст.
Дивна, прекрасна і неповторна наша земля. Вкотре переконуєшся у цьому, відвідавши будь-який її куточок. Цього разу своєю величчю дивували Карпати…
За ініціативи учителів-ентузіастів – Новака Юрія Володимировича та Мороза Віктора Миколайовича, за сприяння відділу освіти Корецької райдержадміністрації, профспілки працівників освіти району, дирекції Копитівського навчально-виховного комплексу, бажаючі вчителі мали можливість провести тур вихідного дня у мальовничих Карпатах. До складу групи увійшли педагоги Корецької школи №3, Копитівського НВК, Головницької школи, районного методкабінету, працівники бухгалтерії відділу освіти. Всього лише за три дні разом із дорогою вдалося пройти «Стежками Олекси Довбуша», покататися на підйомниках Буковеля, помилувавшись його краєвидами і сучасною курортною архітектурою, покорити найвищу точку України – гору Говерлу, побачити і почути гуркіт водоспаду Пробій, відвідати Гошівський монастир, музей Степана Бандери, скоштувати і набрати цілющої Моршинської води з джерела №4.
Досить вдало підібраний організаторами маршрут, насичена програма і відверте учительське спілкування задало драйву і позитивного туристичного заряду на дуже довгий час. Наша група найкраще виконала гімн України біля пам'ятного знака на Говерлі, чим не могла не привернути до себе увагу інших туристів, вони нас фотографували і знімали на відео. Та це і не дивно, бо з нами були учителі музичного мистецтва Тетяна Мендалюк та Людмила Лисюк, учителі, що співають у церковних хорах – Андріяшик Олена і неперевершений пластун Юрій Новак. Із трепетом у душі ми помолилися на вершині і згадали нашого колегу, що відійшов із життя – Дмитрука Дмитра Петровича, який покорював її минулоріч. Приємно було подорожувати під супровід радника голови Корецької районної ради з питань освіти Віктора Мороза, який знає усі дороги і походу коментував побачене, недарма його назвали «організатором-гідом-навігатором». Мило звучали під час подорожі українські пісні і з великою приємністю згадуються речівки Новака, які гуртом повторював увесь «автобус», жарти Олександра Силіна, неповторна особливість Тетяни Мендалюк та багато інших приємних моментів.
Низка неповторних вражень, привела до заключної думки: «наша земля, її краєвиди, багата героїчна історія і ми, просто люди що на ній живуть – це і є Україна. Пізнаваймо її, з вірою збагачуймо і звеличуймо своїм трудом і все у нас буде добре»…
У цьому році ми святкуємо 25-ту річницю незалежності нашої держави. Українці довго виборювали це право. 24 серпня 1991 року позачерговою сесією Верховної Ради УРСР було ухвалено документ, яким проголошено незалежність України та створення самостійної Української держави. 2016 рік Український інститут національної пам'яті назвав Роком Державності - на честь низки історичних подій, які привели до проголошення, а потім відновлення Україною незалежності у ХХ столітті.
Шановні колеги! З метою належного відзначення Дня Незалежності України та проведення заходів у рамках Року Державності радимо опрацювати наступні документи;
Чи були до цього пластуни у Головниці, достеменно невідомо. Але зараз вони точно є! Про це свідчить пластова Різдвяна свічечка, яка головницькими пластунами була проведена 6 січня, у Святвечір, за традицією, яка склалася в українських скаутів ще у 50-их роках минулого століття у діаспорі. Пластуни по цілому світу духовно об'єднувались, запаливши символічну "свічечку" в той же час, коли в Україні сходила перша зірка і починався Святвечір. З часом пластуни міняли час зустрічі, але традиція "запалювання свічечки" продовжувалась. Вона триває і сьогодні. В усіх осередках в Україні і поза її межами пластуни сходяться разом і спільно запалюють "свічечку" як символ духовної злуки всіх пластунів з українським народом. Традиційно на "Різдвяній свічечці" спочатку голова осередку запалює 3 свічки:
- першу - "за всіх тих, які відійшли від нас, за всіх тих, які загинули за кращу долю України";
- другу - "за всіх українців в Україні та розкинених по цілому світу";
- третю - "за всіх пластунів і пластунок, розкинутих по цілому світу" .
Опісля того, від цих трьох свічок, інші пластуни запалюють власні свічки і несуть цей вогник, що об'єднує всіх пластунів, до своїх осель по закінченні акції. Але перед тим всі пластуни стають у коло з запаленими свічками і вітають один одного з Різдвом, за тим моляться. Потім голова осередку підводить підсумки року що пройшов, а за цим пластуни будують плани на майбутнє та мріють. Мрії ці короткі і лаконічні, конкретні і самокритичні.
Саме так все і відбувалося в нашому осередку: урочисто і дуже зворушливо. На жаль, не всі пластуни змогли прийти до пластової домівки і розділити щастя Святвечора у товаристві своїх друзів. Однак, історичний момент, перша пластова Різдвяна свічечка на Головницькій землі, успішно відбувся. А це означає, що всі побажання, мрії та сподівання, які висловили пластуни у цей Святвечір, обов’язково збудуться, бо молитва була щирою і піднесеною. Вогонь запалено і його вже не згасити: пластове гасло вірності Богові та Україні житиме у юних серцях і перемагатиме.
Приємним було те, що привітати пластунів прийшла директор Головницької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Кузьмич Людмила Іванівна, не зважаючи на передсвяткову зайнятість. За це їй щира вдячність від них.
Вітаємо щиро усіх краян з Різдвяними святами і бажаємо бути вірними Богові і нашій неньці-Україні. І тоді ніякі воріженьки нас не здолають.
Голова пластового осередку у Головницькій ЗШ І-ІІІ ступенів Юрій Новак.
Дійсно, незвичайний урок математики днями відбувся у 5 класі Головницької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, бо його провів Святий Миколай. Його запросили на цей урок вчителі математики Скубік Інна Михайлівна та Новак Юрій Володимирович.
Як виявилося, Чудотворець дуже добре знає математику та щедро пропонує і роздає всім кмітливим діточкам свої задачі, зовсім не такі як у підручнику, а цікаві, нестандартні та веселі. Допомагали Миколаю у цьому дівчата-пластунки, учениці 9 класу Ганна Вознюк та Анастасія Бобровська. Іноді здавалося, що Святий Миколай голосом нагадує учня 10 класу Владислава Денисюка, але то так, лише здавалося…
Загалом, усе дійство відбулося дуже цікаво і захоплююче, а головне, з великою користю для 5-класників, бо пізнали вони багато і повеселилися гарно. На знак поваги і любові до Святителя 5-класники заспівали на прощання «Ой хто, хто Миколая любить» і зовсім ніхто не хотів, щоб цей урок закінчувався.
ЗДНВР ЗНЗ В.М.Мороз
Напередодні професійного свята Дня учителя та Дня туриста група педагогів Головницької ЗШ І-ІІІ ступенів та Корецької ЗШ І-ІІІ ступенів №3 здійснили 19 вересня сходження на найвищу вершину України - гору Говерлу (2061 м.). До цієї групи входили також кілька учнів - старшокласників Головницької школи.
Враження, дійсно, неперевершені! Традиційно на Говерлі було виконано гімн нашої держави. Разом з учнями ми співали наш Славень дуже чуйно і символічно, адже саме ми, учителі, виховуємо майбутніх наших патріотів.
А ще на вершині була молитва за упокій нашого колеги Тимощука Миколи Васильовича, який дуже багато зробив для розвитку дитячого туризму на Кореччині. Він завжди буде з нами у всіх наших походах і сходженнях.
Бажаємо всім підкорити Говерлу та іінші вершини і не лише в Україні, а й за її межами.
З прийдешніми святами вас,колеги-педагоги і туристи!
1 вересня 2015 року гостинно відчинила двері Головницька ЗОШ І-ІІІ ступенів для своїх учнів . Для першокласників цей день є особливим, адже вони вперше сядуть за парти. Саме сьогодні їх привели до школи батьки та посіяли житом на добро, щастя, здоров'я. Не менш хвилюючим цей день є і для майбутніх випускників школи, адже це останнє 1 Вересня в їхньому шкільному житті.
Розпочався 2015-2016 навчальний рік. Хай цей рік запам`ятається Вам, принесе багато знань, посмішок! Добре навчайтесь, будьте здорові! А вчителям хочу побажати творчого підходу до виховання школярів!
Чи були до цього пластуни у Головниці, достеменно невідомо. Але зараз вони точно є! Про це свідчить пластова Різдвяна свічечка, яка головницькими пластунами була проведена 6 січня, у Святвечір, за традицією, яка склалася в українських скаутів ще у 50-их роках минулого століття у діаспорі. Пластуни по цілому світу духовно об'єднувались, запаливши символічну "свічечку" в той же час, коли в Україні сходила перша зірка і починався Святвечір. З часом пластуни міняли час зустрічі, але традиція "запалювання свічечки" продовжувалась. Вона триває і сьогодні. В усіх осередках в Україні і поза її межами пластуни сходяться разом і спільно запалюють "свічечку" як символ духовної злуки всіх пластунів з українським народом. Традиційно на "Різдвяній свічечці" спочатку голова осередку запалює 3 свічки:
